Вулиці Києва, як і інших міст колишнього СРСР, донині забудовані хрущовками, панельками та малосімейними "гостинками". Ці будинки пронизані критикою за одноманітність, тісноту та «тимчасову» архітектуру, що живе вже понад 60 років. Та за кожним із них стоять конкретні люди — архітектори, інженери, інститути. Трамвай зібрав докупи тих, хто розробляв ці проєкти, які серії вони створили, що ще проєктували — і як виглядали.
Що будували ці архітектори ще — і як змінювалися серії житла 🏘️
Віталій Лагутенко — інженер, якого вважають батьком хрущовок. Саме він розробив першу серію панельних будинків К-7: 5 поверхів, відсутній ліфт, смішно маленька кухня (до 6 м&³2;) та санвузол-«чобіток». Лагутенко також просував ідею «повного індустріального домобудівництва» — квартири мали бути мінімальними за розмірами, але масовими. Він був автором низки методичних праць, які впроваджували ці підходи в усьому СРСР.
Март Порт — естонський архітектор, який у 1950-х проєктував серії для всього СРСР. Порт брав участь у створенні планів забудови нових мікрорайонів, зокрема Вяйке-Ыйсмяе в Таллінні, а також розробляв типові житлові будинки серій 1-335 і 1-439.
Йосип Каракіс — один із найвідоміших архітекторів УРСР, який працював над навчальними закладами, театрами та житлом. Його найвідоміші роботи — будівля Національного історичного музею на Володимирській, перші «хмарочоси» на Арсенальній, ресторан «Динамо» та житло для урядовців на Липках.
Геннадій Гранаткін — автор однієї з наймасовіших панельних серій у Києві — 1-438А. Відомий також проєктами вокзалів: Чернігів, Знам'янка, Магнітогорськ, Брест. Брав участь у проєктуванні станцій київського метро: «Хрещатик», «Арсенальна», «Дніпро». Архітектор будівлі на Еспланадній, 8/10 (Мінсоцполітики).
Петро Красицький — співпроєктувальник будівлі Верховної Ради УРСР (під керівництвом Володимира Заболотного), вокзалу Дарниця та багатьох житлових будинків у Києві, Москві, Оренбурзі.
Як розвивалися серії житла 📐
-
Серія К-7 — перша хрущовка, розроблена у 1958 році інститутом «Гіпростройиндустрия» під керівництвом Віталія Лагутенка. Це п’ятиповерховий будинок без ліфта, з каркасно-панельною конструкцією та низькою стелею (2,48 м). Основна мета — швидке і масове зведення житла для переселенців із комуналок.
Квартири — компактні: 1-кімнатні \~30 м&³2;, 2-кімнатні \~43 м&³2;, 3-кімнатні \~58 м&³2;. Кухня — 5–6 м&³2;, санвузол суміщений, коридори вузькі. Несучі стіни — зовнішні, внутрішні — легкі перегородки. Часто відсутні балкони. Розрахунковий термін експлуатації — 25 років.
Головні переваги: швидкість і низька вартість будівництва. Недоліки: погане утеплення, тіснота, відсутність ліфта. Хрущовки К-7 стали основою для подальших типових серій по всьому СРСР.
- Серія 1-335 — ранній тип блочної хрущовки, розроблений у 1959 році для великих міст СРСР, зокрема Києва. Будинки п’ятиповерхові, без ліфта, з блокових стін та дерев’яними перекриттями в окремих версіях. Висота стелі — до 2,70 м, що робить їх просторішими за К-7.
Квартири мали поліпшене планування: 1-кімнатні ~32 м&³2;, 2-кімнатні ~44 м&³2;, 3-кімнатні ~58 м&³2;. Санвузол суміщений, кухня — 6–7 м&³2;. Балкони передбачені, у торцевих секціях — еркери. В деяких варіантах — підвал або технічний цоколь.
Переваги: товстіші стіни (краще тримають тепло), зручні планування, більше світла. Недоліки: так само відсутній ліфт, застаріле інженерне оснащення. Ця серія вважається однією з найякісніших серед ранніх хрущовок.
-
Серія 1-438А — одна з наймасовіших панельних хрущовок у Києві, збудована в 1960-х роках. Автор проєкту — архітектор Геннадій Гранаткін. Будинки п’ятиповерхові, з плоским дахом, без ліфта, з панельних конструкцій. Це модифікація базової серії 1-438, пристосована під українські умови.
Квартири: 1-кімнатні — ~30–32 м&³2;, 2-кімнатні — ~44 м&³2;, 3-кімнатні — ~58 м&³2;. Кухні — 5,5–6 м&³2;, санвузли суміщені. У кожній квартирі — балкон або лоджія. Висота стель — 2,50 м.
Особливості: планування кутових квартир із більшими вікнами, технічний підвал, прості фасади з сірого бетону. У цій серії вперше з’явилися модулі з трьома квартирами на поверсі.
Плюси: швидке зведення, балкони, трохи краща теплоізоляція. Мінуси: погана звукоізоляція, стандартні проблеми хрущовок — тіснота, відсутність ліфта.
-
Серія II-49 — одна з наймасовіших у СРСР, зокрема й у Києві. З'явилась на початку 1960-х років, проєктувалась для швидкого зведення в різних кліматичних умовах. Будинки — п’ятиповерхові, панельні або цегляні, без ліфта, з технічним підвалом.
Квартири: 1-кімнатні ~32 м&³2;, 2-кімнатні ~43 м&³2;, 3-кімнатні ~55–58 м&³2;. Кухня — 5,5–6 м&³2;, санвузол суміщений. Стелі — 2,48 м. Більшість квартир мають балкони.
Особливості: максимально типізоване планування, уніфіковані елементи, можливість будівництва блоками. Були модифікації: II-49-04, II-49-05 (з різними варіантами фасаду).
Переваги: легка адаптація під різні ділянки, наявність балконів, трохи поліпшене планування. Недоліки: відсутність ліфта, погана звукоізоляція, обмежений комфорт. Ця серія — перехідна між ранніми хрущовками і брежнєвками.
-
Серії 96, 134 та 464 — це вже так звані «брежнєвки», які продовжували традиції хрущовок, але з деякими покращеннями:
🔹 Серія 96
З'явилась у 1970-х роках. Типова 9-поверхова панельна «брежнєвка» з ліфтом і сміттєпроводом. Квартири просторіші, ніж у хрущовках: 1-кімнатні — ~36 м&³2;, 2-кімнатні — ~45–52 м&³2;, 3-кімнатні — ~62–68 м&³2;. Кухні — 6–7 м&³2;, висота стелі — 2,64 м. Є модифікації серії з покращеним плануванням (96-05, 96-Л).🔹 Серія 134
Також 9 поверхів, великопанельна, з ліфтом і підвалом. Часто зустрічається в спальних районах Києва (Троєщина, Оболонь). Відрізняється наявністю довгих, прямокутних секцій і прямим фасадом. Квартири з роздільними санвузлами, кухня — до 8 м&³2;, 3-кімнатні — до 70 м&³2;.🔹 Серія 1-464 (та її модифікації: 1-464А, 1-464Д)
Це пізня «хрущовка» з 5 поверхів, панельна, але з покращеною теплоізоляцією, ергономічнішим плануванням. Квартири схожі за розміром до попередніх серій, але вже з чітким поділом зон і кращими інженерними мережами.
Що спільного: всі три серії стали основою для мікрорайонів у 1970–1980-х, мали поліпшені планування, але досі залишаються типовим, морально застарілим житлом з невеликими квартирами.
З 1970-х років розпочався перехід до більших квартир і нових серій: 602, 96 та їхніх модифікацій. Але база — хрущовка — залишилася типовою формою міського життя до початку 2000-х.
Так звані «гостинки» — проєкти малосімейного житла — були варіантами тих самих серій з ще меншими площами. Їх будували для молодих спеціалістів і студентів, часто без кухонь, зі спільними санвузлами.
Багато архітекторів лишилися безіменними, бо працювали в системі типової індустрії. Але імена Лагутенка, Каракіса, Гранаткіна сьогодні фігурують у довідниках, меморіалах, наукових дослідженнях. Вони проєктували не лише будинки, а й те, як жили мільйони.
Частину з цих архітекторів можна побачити на фото: серйозні, у піджаках, перед макетами мікрорайонів.